ЗАГУБИЛА КЛЮЧІ ЩАСТЯ
У травах ,загубила щастя золоті ключі
втрата полином мою душу гірчить
безсониця ,як сич голосує в ночі...
пу гу пу гу до себе стиха гомонить.
Цей злобний світ ,як укус ядовитої змії...
висік гострим мечем криваву рану,
ніякий лікар незалікує біль в душі -
від образ, як свіча чахну на очах тану.
Дика любов перейшла границю і межу
без вина, я п'яна... незаймана злюща пантера ,
в журбі в'яну, як полумяна ружа в саду-
страдниця, розп'ята на хрест від сутинера.
А святе кохання до божевілля сліпе...
віддає себе на муки смиренно на тортури,
ні на йот, не жаліє у світі своєму живе-
і пробиває глибоко серце стріла Амура.
Ти по вуха ,скута в кайданах у ланцюг,
одвічна битва війна на право щастя...
ти нічия, в омані чужих жорстких рук
та душа, не може жити без любові і ласки.
Марнуєш прекрасний час молоді літа
фальс, без лиця розтоптав твою надію...
самозакоханий нарцис принц без коня
взяв у полон і ти полонена у безнадії.
Серед своїх самітниця ,як небо без сонця...
світить ,та не гріє... без блиску у очах.
розбите серце не бачить світло у віконці-
і до ясних зір не злетить без крил птах.
Молоде літо зорить в туман безодню
довгий шлях страдний і тернистий...
самотня птаха набрала в груди водню
прокладає шлях де натхення всевишнє.
Між небом і землею бродить душа...
вимірює довжелезну дорогу у путь
у блакитнім океані занурюється додна
освітлює маяк ,щоб віднайти життя суть.
Відріклась думками від земного життя-
живу ілюзіями ,як засяє сонце у вікні...
вершина-це потойбічна тайна свята
храм, у якому народжується муза у душі.
У піднебессі, чую антифон ангельський спів,
у тужливі дні причащаюсь із чаші любові...
Величний Бог, заготовляє зерно ранній посів
і в поті чола оре ріллю , сіє в занедбанім полі.
І росте ,моя поезія вічне древо знань...
мова лагідна ейфорічна і пречиста,
в магічній далині дарована божа дань
шелескоче на дубі зеленим листям.
Злітаються до нього чорні круки вороння
проганяють солов'їв із веселими піснями
крок за кроком шукаю кредо із небесного ковша
де я вільна, щаслива... і радію під небесами.
В золоту амфору наповняю перлисті роси
крилаті мрії в польоті підкоряють Парнас
красуня ніч циганка розпускає чорні коси
і на білім аркуші папері пише прекрасний час.
Задумом творця дзвенить чарівна струна
пророчі думи відзеркалюють казкові сни
божі мислі відроджує споріднена душа
і вінчає поета лавровим вінцем із висоти.
Я не поет , а поетичного царства рабиня слуга...
у якому із покорою, служать благородні митці,
від зорі до зорі сяє блиском діамант божа краса
щоб прикрасити земний рай у зимові сірі дні .
Корабель,іде по курсу у плавання по приказу небес...
стою ,за штурвалом у руля пливу до берега Надія,
у синьому морі плаває Либідь із небесних плес
веде по курсу по Чумацькому шляху у мріях.
Нераз заблукаю, у лабіринті серед захмарних веж
від стріл Амура приречена страждати від кохання
промчиться, як птах білолиций місяць княжий кортеж
із космічних світів із Всесвіту передає мені вітання.
Від відчаю, розпуці віддаюсь у полон у руки Долі
беззахисну мене, як дитя захищає від ураганих гріз,
від синьооких зір , я прозріваю цвіту для любові...
кленовим віттям тягнусь в обійми до білокорих беріз.
Я як монашка, зреклась від земних утіх і принад ...
принесла себе у жертву в покорі поетиці служити,
і по божій волі ,вільною птицею злітаю у божий сад
щоб оспівувати земне життя із мертвих відродитись.
М .ЧАЙКІВЧАНКА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2018
автор: Чайківчанка