Не зніму я зі слова вишиванки,
Як піде мандрувати між людей.
Це не моя якась там забаганка—
У ній скоріш шляхи до душ знайде.
Воно буде щемке, як ностальгія,
Як о́сінню загублений листок.
В нім, вірю, визріватиме надія…
Ще як прокласти до людей місток?
Ви скажете: відстала я від моди,
Вдягнула б слово хоч у секонд-хенд,
Хай би́ своє носило десь підсподу—
І гонору було б у нього! Ет!
Я відчиню укотре мови скрині
(Люблю перебирати в ній скарби)—
І витягну зовсі́м немодні нині
«Лет», «руханку», «прецінь», «живець», «аби»…
Коштовності ці трішки старомодні,
Але люблю їх, бо ж усі свої.
Сучасне, та чуже, словечко жодне
Не зрівняю зі співом солов’їв.
Фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785942
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2018
автор: Valentyna_S