Мою кімнату освітлили штучні промені,
А серце і душа захлинулись у повені.
Здається -- надто складно жити без гріхів,
Як Дон Кіхот долати війська вітряків.
Так важко в цьому світі повірити в кохання,
Дивитись в любі очі вперше і востаннє.
Відчути подих вітру у його волоссі,
Вустами притулитись і пірнати в безголоссі.
І зовсім не важливо, що мозок розривається:
"Майбутнє" буде завтра, "Сьогодні" залишається.
Блакитні очі плачуть і сяють одночасно,
Бо поруч тільки мрія і життя... прекрасне.
Людмила Бичик ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2018
автор: ЛюдВик