Баранчик в полі народився,
І тільки очі він відкрив,
Як рідну землю він побачив,
І дуже голосно зрадів.
«Матусю, рідненька, як гарно,
А світ належить і мені?
Чи можу бігать вільно в полі,
я з вітром наперегонки?»
І каже мати: «Є надія!
Але залежить це від нас,
Якщо стоятимо ми вперто,
То щось получиться у нас.»
«Егеж, егеж» - господар каже.
«Помрій, помрій баранчик мій.
Що скажу, будеш те робити
Й підтанцьовувать мені.»
«А ранком, ми тебе тавруєм
І чіп уставим ми тобі,
За волю згодом позабудеш,
І жить в кошарі будеш ти.
Але затям, як щось порушиш,
На м`ясо я пущу тебе!»
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2018
автор: Фиалковская Любовь