Забуду все…

-  Забути  милого  так  треба!..
Бо  почуття  вже  скаженіло...  
Неначе  крук  вчепився  в  ребра
І  по-звірячому  рве  тіло.

-  Забуду  все!..  Хай  скриє  тиша
поранену  нещасну  долю!..
-  Не  будуть  сльози  литись  більше!..
Жахливого  не  буде  болю.

-  Забуду,  як  вогонь  пекельний,
Спокусливий  та  ніжний  погляд!..
Від  нього  сором  був  смертельний...
Та  в  мріях  лише...  -  Був  би  поряд!..

Хай  зникнуть  хвилі  наших  бесід!
Світанки  питиму  байдужі...
Нехай  далеким  буде  Всесвіт!
Летять  Зірки  не  в  наші  душі...

І  не  згадаю  повний  місяць...
Що  сяйвом  огортав  бажання...
Улюблене  забуду  місце...
-  Я  розпрощаюся  з  коханням!

-  Забуду  все...  Затихне  пісня
у  серці...  у  душі...  -  Навіки!
Кінець  спектаклю...  Все.  Завіса.
Сама  собі  знайшла  я  ліки...

Забути  все...  це  як  пірнути
Навічно  в  темряву  без  раю.
Охоплять  голі  нерви  пути...
А  Сонечка  уже...  немає.

Кидаю  вітру...  пил  з  багаття...
Надії...  що  були  пустими.
Залишу  лиш...  стареньке  плаття,
В  якому  збереглись  обійми.

                                                                                                 2.04.2018  р.

Фото  з  інету.


                               Забуду  все...

                                 (перевод)

Забыть  любимого  мне  нужно...
Любовью...  я  уже  болею.
Вцепился  ворон  в  ребра  будто
И  по-звериному  рвет  тело.

-  Забуду  все!..  Упрячу  в  прозе
свою  израненную  долю!..
Не  будут  больше  литься  слезы!
Не  будет  горечи  и  боли.

Забыть  смогу  я,  без  сомнений...
как  обнимал  он  нежным  взглядом...
-  Стеснялась  я  его...  смертельно!
Но  в  мыслях  только...  -  Был  бы  рядом!..  

Исчезнут  волны  разговоров...
Рассветы  будут  безразличны!..
Не  будет  больше  в  небо  взоров,
где  звезды  падали  к  нам  лично.

Моя  любовь...  моя  рутина...
И  с  ней  не  будет  мне  покоя.
-  Расстанусь  точно,  слышишь,  милый?!
Я  с  безответною  любовью...

Забуду  все...  Не  будет  песен
в  сердечке...  и  в  душе...  -  Навечно!
Туман  пусть  мир  укроет...  если
Весна  не  будет  бесконечной.

Забыть  все...  это  как  с  обрыва
Упасть  в  бездонную  пучину!
Не  ждать  судьбы  такОй  счастливой!..
А  Солнышко...  меня  покинет.

Не  буду  к  прошлому  касаться...
Надежды  рухнули  пустые.
Оставлю  лишь...  одно  из  платьев...
Хранит  объятия  доныне.

                                                                                                     3.04.2018  г.

Фото  из  инета.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2018
автор: Любов Вишневецька