Присвячений нашому земляку,
воїну - афганцю Валодимиру Вовку.
Тридцять років в серці пустота,
Тридцять років біль і гіркота.
Де і як скінчився його путь,
Неможливо про таке забуть.
Він лишився там, на чужині,
Непотріній всім страшній війні.
Під палючим сонцем серед скал,
В кишлаку, де басмачів оскал.
А вони ж не вміли ще стріляти,
Через те,такі страшні утрати.
Скільки на їх тілі було ран?
А скількох привіз "Чорний тюльпан"!
Пам"ятаєм , як все це було...
Прилетів такий в наше село.
Материнське серце розірвав,
Ніби сам снаряд в груди попав.
Повні смутку материнські очі,
Серце з цим змиритися не хоче.
Про синочка нічого не знає,
І до цього часу виглядає...
Може ж він об кулі не оббився?
Може де в тунелі заблудився?
Може по аулах десь блукає?
Може до родини шлях шукає?
Ходить мати на могилку, поминає,
Царство Боже сину посилає...
Та сльозою гірко обіллється:
- А якщо живий...нехай хикнеться.
15.02 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2018
автор: Валентина Рубан