Майже сто літ в селі не дзвонять дзвони,
І Храму Божого у нас немає.
Святі місця зрівнілися з землею,
Та пам"ять людська інше знає.
Три козаки : Донець, Гнідий і Бублик
Колись давно село нам заснували.
І першим ділом, що вони зробили-
Храм Свято - Троїцький побудували.
Знайшли найвище місце у селі
І Храм побудували на землі.
В святу неділю всім співали дзвони,
На вранішню всіх службу зазивали.
І півча гнідинчанок голосистих,
Псалмів Господніх хороше співали.
Було таке в селі, - тепер немає,
Хто ж віру так безжально убиває?
Навіщо ті важкі літа розрухи
Розбили серце людям, заламали руки?
Святиню на пустиню обернули,
Щоб про святого Бога всі забули.
Із гуркотом скидали важкі дзвони,
Порозбивали, знівечили всі ікони.
Одній із них судилось зберегтися,
В руках надійних,добрих опиниться..
На покуті, аби ніхто не бачив,
Ій нове місце Бог тоді призначив.
Щоб ворогів, катів не дратувати,
Доводилось картиною таємно прикривати.
В неділю, Паску, Трійцю чи Різдво,
В старенькій хаті все кругом цвіло.
Вбиралось пишно рушниками,
Простими зшитими руками,
З-за вишитого цвітом павільйона,
На всіх дивилася свята ікона.,
Молилась пистрасно іконі баба Варка,
Увечері молилася і зранку.
Бо мала хист своїми молитвами,
Як її мати -добрими словами,
Зарадить горю, віру уселити,
Щоб легше в світі людям було жити.
Водили мами діток до Варвари,
Аби "пристріт" зникав, втихали чвари,
Аби зцілити - в моливтах вони
Звертались до "НЕОПАЛИМОЙ КУПИНИ"
З сивих давен кожна людина в селі знала,
Що та ікона від пожеж оберігала.
Багато хто може згадати , як було,
Пожежа насувала на село,
А хати під соломою стояли,
Одна,як загориться - всі палали.
Раз спалахнула хата ненароком,
І впевнено пожежа своїх кроком,
Летіла прудко; на селі біда,
Лилась із Рудки відрами вода,
Та неможливо було все це зупинить,
Вогонь " з"їдає" хату в одну мить.
Ще й вітер пустотливо розгулявся,
Немов брехня, по вулиці подався.
Вже клуня у сусіда догора,
А в іншого спалахує друга.
У третій хаті крик- дитячий плач,
Вогонь біжить, мов капосний палач.
Все пожира, його не зупинить,
А люд сердечний плаче і кричить.
В цю мить Варвара в хату подалася,
"НЕОПАЛИМУ КУПИНУ" взять здогадалася.
Святим Хрестом перехрестила всіх,
І вітер відвернувсь і зовсім зник.
Вода лилась із відер так, як треба,
Та раптом дощ рясний линув із неба.
Все зашкварчало, задиміло і погасло,
Й враз сонечко всміхнулось усім ясно.
Всі люди йшли ікону цілувати,
І силі Божого спасіння дивуватись.
Та ось селом пробігла новина,
"Замироточила" НЕОПАЛИМА КУПИНА.
З очей святих котились сльози,
Чи за минулим,що розбили грози?
За часом тим, як в церковці стояла,
Мирян на путь господній направляла?
Чи мо згадала, як співали дзвони
І золотом сіяли всі ікони...
Ніхто про те незна, а що НЕОПАЛИМА КУПИНА свята,
В нас кожен гнідинчанин пам"ята.
Травень 2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2018
автор: Валентина Рубан