Таке життя. Еліза прокидалась зрання.
Ішла у сад, торкалась ніжних пелюсток.
І плакала, ридала мов востаннє,
й не згадуючи ранніх помилок.
А помилялась. І самотність,
була її довічним тягарем.
І тихо-тихо, безтурботно, жила у неї за плечем.
Бідна Еліза, стільки горя!
Не пожаліють люди, скажуть: "Все одно"!
Бідна Еліза, мила Ліза,
сама живеш серед квіток.
І посміхнешся -- світ здригнеться,
зачервонієш -- розцвіте.
І тільки сонце не торкнеться, своїм ключем твоїх очей.
І візьме пензля милий Леонардо,
ти посміхнешся як тоді, у перший раз.
І люди скажуть: "О, чарівна Ліза дель Джокондо,
ну посміхніться нам, ще хоч раз!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785261
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2018
автор: Уляна Птолемей