Сцена шоста
Віолетта, Альфред і Анніна
ВІОЛЕТТА
(йдучи до входу)
Альфреде!
(Появляється Альфред, блідий від хвилювання,
і обоє кидаються в обійми один одному)
Альфреде, милий! Мій Альфреде!
Мій коханий! Радість!
АЛЬФРЕД
О, Віолетто! Віолетто!
О, кохана! Радість!
Я винуватий... все знаю, мила.
ВІОЛЕТТА
Знаю я врешті, що не забута!
АЛЬФРЕД
Твоя любов мені усе розкрила,
більше без тебе я не зможу бути.
ВІОЛЕТТА
Бачиш – жива, хоч у серці рана;
повір – убить не має сили плач.
АЛЬФРЕД
Забудь печалі, жінко кохана,
мені і батькові пробач.
ВІОЛЕТТА
Що пробачати? Я винувата –
моя любов мене звела.
АЛЬФРЕД
Тепер ні демон, ні будь-хто
мене від милої не забере.
Мене, ні, мене, ні, ні,
ні, ні, ні, ні, не забере.
ВІОЛЕТТА
Тепер ні демон, ні будь-хто
мене від милого, мене, ні, ні,
ні, ні, ні, ні, ні, не забере.
АЛЬФРЕД
Ми цей Париж покинем, кохана,
жити щасливо разом ми станем;
швидко тривоги ти там забудеш,
скінчаться муки болів твоїх.
Світло і щастя ти мені будеш,
дасть нам майбутнє радісний сміх.
Так! Світло... щастя... будеш,
Ми цей Париж покинем, кохана,
Так! Тоді, кохана,
жити щасливо разом ми станем,
жити разом станем;
швидко тривоги ти там забудеш.
Ах, так! Скінчаться муки, скінчаться муки
болів твоїх.
Ми цей Париж покинем, кохана,
Так! Тоді, кохана,
жити щасливо разом ми станем,
жити разом станем
швидко тривоги ти там забудеш,
Ах, так! Скінчаться муки, скінчаться муки
болів твоїх, болів твоїх.
Швидко тривоги, швидко тривоги
ти там забудеш.
Швидко тривоги ти там забудеш,
Скінчаться муки, ах, так, болів твоїх.
ВІОЛЕТТА
Ми цей Париж покинем, коханий,
жити щасливо разом ми станем;
швидко тривоги ти там забудеш,
скінчаться муки болів моїх.
Світло і щастя ти мені будеш,
дасть нам майбутнє радісний сміх.
Швидко тривоги ти там забудеш,
дасть нам творитель радісний сміх.
Швидко тривоги ти там забудеш,
дасть нам майбутнє радісний сміх.
Швидко тривоги ти там забудеш,
скінчаться муки, скінчаться муки
болів моїх, болів моїх.
Швидко тривоги ти там забудеш,
дасть нам творитель радісний сміх.
Швидко тривоги ти там забудеш,
дасть нам майбутнє радісний сміх.
Швидко тривоги ти там забудеш,
скінчаться муки, скінчаться муки
болів моїх, болів моїх, болів моїх.
Швидко тривоги, швидко тривоги ти там забудеш.
Швидко тривоги ти там забудеш,
скінчаться муки, ах, так, болів моїх.
Ах, спинись, до церкви
Альфреде, йдімо,
подяку за приїзд твій несімо.
(хитається)
АЛЬФРЕД
Ти геть поблідла.
ВІОЛЕТТА
Це все минеться!
Радість неждана трепетно б’ється
в серці моєму, повному туги.
(падає змучена у крісло і
відкидає голову назад)
АЛЬФРЕД
(зляканий, підтримує її)
Мій Боже! Віолетто!
ВІОЛЕТТА
(із зусиллям)
Це від недуги.
Трохи ослабла. Вже стає краще.
Бачиш? Сміюся.
АЛЬФРЕД
(невтішний)
Ах, доле наша!
ВІОЛЕТТА
Дрібниця. Анніно, дай щось вдягати.
АЛЬФРЕД
Вдягати? Спинися!
ВІОЛЕТТА
(піднімаючись)
Ні! Хочу встати.
(Анніна подає їй одяг,
котрий вона намагається одягнути,
та спинившись від безсилля, вигукує:)
Мій Боже! Безсила!
(кидає з відчаєм одяг і знову
падає у крісло)
АЛЬФРЕД
(Небо! Що бачу!)
(до Анніти)
Їй треба лікар.
ВІОЛЕТТА
(до Анніни)
Ах, можеш йому сказати,
що повернувся (що повернувся)
Альфред мій знову.
Скажи, що жити я (що жити я) хочу і готова.
(Анніна виходить)
(до Альфреда)
А як приїзд твій не допоможе,
вже врятувати ніщо не зможе.
(піднімається схвильована)
Боже мій! Померти юною –
мені, що так страждала!
Тепер вже можу висушить
той плач, що з ним чекала!
Ах, це була примара,
довірлива надія;
даремно в серце мрія
йшла – лишивсь там тільки крик!
АЛЬФРЕД
Мої зітхання трепетні,
і серце б’ється сильно,
тут сльози наші радісні
спливати мають спільно.
Я хочу, щоб ти вірила,
що нам потрібна мрія.
Ах, серце для надії
не зачиняй навік.
Ах, Віолетто, серцю спокій дай,
(Віолетто, серцю спокій дай) –
твій біль мене обпік.
Ах, Віолетто, серцю спокій дай,
твій біль мене обпік.
Твій біль мене обпік.
Так, спокій дай, спокій дай, спокій дай.
Віолетто люба, Віолетто люба,
так, спокій дай.
Твій біль цей мене обпік, мене обпік.
Віолетто, серцю спокій дай,
твій біль мене обпік.
Ах, твій біль цей (твій біль цей), так, мене обпік.
Твій біль цей мене обпік.
О, Віолетто, твій біль мене обпік.
Ах, так, твій біль мене обпік.
Віолетто, так, спокій дай.
ВІОЛЕТТА
Ах, Альфреде, смерті темрява
(Альфреде, смерті темрява)
бере любов навік.
Ах, Альфреде, смерті темрява
бере любов навік.
Боже мій! Померти юною –
мені, що так страждала!
Тепер вже можу висушить
той плач, що з ним чекала!
Ах, це була примара,
довірлива надія;
даремно в серце мрія
йшла – лишивсь там тільки крик!
Альфреде мій, о, вже смерті темрява
бере любов навік.
Бере, так, любов навік.
Ах, мій Альфреде, вже смерті,
смерті темрява
бере любов навік.
Бере, так, любов навік.
(Віолетта падає на канапу)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785251
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 30.03.2018
автор: Валерій Яковчук