Манливе небо – як мільярди років:
Несповідиме і голубооке.
Щодня нас засіває світлом сонце.
Старе —а не змінилось анітрохи.
Поїть землю дощ, як поїв донині,
Розпочинає день із перших кроків
І у вічність прямує похвилинно.
Як було, збирають свої жертви круки.
І буде світ, як був мільярди років,
Хоч час помчить в галактик павутиння,
І укриває Землю з усіх боків
Всевидячого ока Провидіння.
Лише не вічна на землі людина:
Прийшла у світ, колись його покине,
Бо істині підкориться незмінній
І на шляху її ніхто не спинить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.03.2018
автор: Valentyna_S