Ти бачив колись, як брунька розпускається на гіллі.
Ти бачив колись, як діти стають на ноги малі.
Зіпнуться, хитаючись, в сторони
Невпевнено зроблять свій крок.
І ніякі вже перепони, не зупинять її й на часок.
Отак і кохання пробудеться
Десь там в глибині душі,
А потім немов загубиться
В тенетах своїх почуттів.
Хитаючись б"ється в струни
Легеньким повівом крила,
Зачепить мрії й тихі й думи
Потягне їх до сонця й до тепла.
Загляне в очі сонні: "ПРокидайся!
Я вже прийшло. Не ждала?
А ти спіши і не барись, й не гайся,
Бо вже весна надворі заспівала!"
Забилось серце, як бутон троянди в груди
І почалось життя нове спішить.
І все забулось й пересуди й люди.
І все почало повноцінно жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2018
автор: Надія Тополя