Колись підніму́сь на скелястую гору
розправлю пташині зламані крила,
кричатиму дико, звіринно, невтомно,
стражденно, скільки вистачить сили.
Вирву із себе усе несказанне ,
усе , що ховала, все , що спалила,
все, що тримала в душевній в'язниці ,
все, що у Бога гірко молила .
Звільню здичілу у ме́ні вовчицю!
Крик мій почують усі хто не чує
біль мій побачать, усі хто не бачить,
всі, хто душею осліплий, відчує
як це зуміти зраду пробачить.
як це любити, до крапельки крові
як це мовчати, до болю у грудях!
Все наболіле, скажу мимоволі...
Витру ліниво невидимі сльози ,
знову спокійно всміхатимусь людям,
мирно чекатиму наступну сповідь,
поки мовчу про наступні прогнози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784788
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.03.2018
автор: дівчина з третього поверху