Бездоріжжя тривог - між бетонними мурами сповідь,
Хаотичність думок, непокірність сердечних вітрил.
Наче танець дощу, ця сльоза, що нагадує скло, від
Повік до душі залишає рубець. Із чорнил
Полинових озер замовляю собі білу тугу.
Із люстерка навпроти вдивляється пильно вина.
Я ж сама над собою вчинила найбільшу наругу:
Потягнувшись до неба, сягнула до самого дна.
Все навзнак й, мов платівка, по колу... За мить до свободи
На зап'ястях вервечки ілюзій, згорнувшись в сувій,
Розсипаються .. А над землею - важкі темні води.
Наді мною - вода, і до берега - жодних надій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784642
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.03.2018
автор: Олена Вишневська