[i] Вкотре беру тайм-аут…
Бо так мені треба –
стомилося небо,
не я… [/i]
[youtube]https://youtu.be/8IFAxfHISwM[/youtube]
[i][b][color="#025385"]Буває так, що треба відпочити
Хай від нагальних, та посильних справ,
Щоб нові плани і задачі снити,
Яких твій розум
ще не розібрав…
Відтак й шукаєш лісову хатинку,
Де, окрім тебе, лиш мишиний писк...
Бо ж хто не любить творчу самотинку,
Де свій, тобі лиш
притаманний, зиск?
Ні, не стомився я…. І, слава Богу,
Запал життєвий в серці не погас…
Та хочеться пройти нову дорогу,
Духовних сил
розвідати запас.
А ще – оглянуть нові горизонти,
Щоб не скотитись раз на манівці:
Чи починав з нуля новий сезон ти,
Щоб гідно оцінить
хвилини ці?
Подуги смак відчуєш, коли вгору
Піднімеш врожаю незрушний віз
Й коли в осінню, непогожу пору
Не явиш люду власних,
прикрих сліз.
Ні, не стомився тілом я – нівроку!
Не бракне ще мені й духовних сил,
Та щось таке впадає в спрагле око,
Що розриває душу так жорстоко,
А в мозку виють
зголоднілі пси.[/color][/b]
27.03.2018
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2018
автор: Олекса Удайко