Весна на землю вже сонечком бризнула,-
Світлими фарбами біло-блакитними...
Тихо розщедрилась і не побачила,
Що зима сердиться,все вкрива хмарами...
Хмарами темними,густими карими,
А ті посипали снігами вдалими,
Білими-білими, хоч і невчасними,
Весну відтиснули силами власними...
Зима розсердилась і не пробачила,
Що восени вона не передбачила,
І вчасно в осінь ту гаряче - жовтую,
Не зупинила глек з позолотою...
Лилось те золото струмками рівними,
Верби й берізоньки були царівнами,
І зима-зимонька залюбувалася,
І недоречно так,ще й закохалася...
Хоча й примхливая, час загубила,
І ось у березні снігом все вкрила,
Все ж прислухалася,і придивлялася,
Куди ж весна-красна та й заховалася...
А та весна-красна,та й не ховалася,
І світу лагідно знов усміхалася...
Бігла веселкою і диво-проліском,
Не зупинялася,котилась з подивом,
Світиться,котиться - вродою доброю,
Світ накриваючи новою ковдрою...
Фарбами бризкає світло-зеленими,
Світ наповняючи снами веселими...
Ось вона поруч вже, не за горами,
І не залякать її зимі снігами,
Отож ховай,зимо,всі свої гонори,
У тінь пора тобі,не чини опору...
Природа-матінка непереможная
І в ній давно уже все розраховано,
Неперевершені усі пори року,
Уміло здійснюють всі свої кроки...
Все покрива весна новими фарбами,
Світ переповнює добрими справами,
Разом із сонечком вхід перекрила,
І зими подихи вже зупинила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784311
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.03.2018
автор: геометрія