Грав рояль старенький так , що сміявсь, і плакав.
Грав ,немов душею він з горами балакав.
То й душа, як його чула, – розквітала чарами
З неба сонечко всміхалося співаку, за хмарами.
Іще, грай, старий мій друже,
Так, щоби згадалося,
Як весна нам зрання, квітом,
Щедро усміхалася,
Як текла швидка вода
Повз рідную хату,
Як була ще молода
Україна-мати.
Ой заграй та й загуби
Пісню між степами,
Горде серце полони
Вольними піснями
Ще й пороги розбуди,
Звесели Карпати
І додому поверни
Сина в рідну хату.
Грав рояль старенький так , що сміявсь, і плакав.
Грав ,немов душею він з горами балакав.
Грав немов, мені в сльозах, серцем сповідався.
А на нього зверху Ангел, дивись, усміхався
(журналіст Анфіса Букреєва-Стежко. )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784291
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 25.03.2018
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)