Жив собі колись в Німеччині один хлоп. Такий розумний вродився - аж страшно: йому ще не минуло п'ять рочків, а він вже читав-писав і ходив до школи, де вчителі дивувалися його здібностям. У школі, а згодом у гімназії дитя стрімко вибивалося в кращі учні. Потім університет - біологія, хімія, врешті решт, медицина, все успішно-тріумфально.
А от у житті обдарованого юного лікаря спіткали негаразди та навіть злидні. За 4 роки він змінив 5 міст, але в жодному приватна практика не змогла прогодувати ані його, ані його дружину, а незабаром - ще й донечку. Давня мрія - працювати судовим лікарем у навколосвітній експедиції - також ніяк не бажала здійснюватися. Спробував військову медицину - і тут не пощастило, не беруть через короткозорість!
Так молодий лікар опинився в божевільні - щоправда, поки що як асистент психіатра, а не його пацієнт. Аж раптом німці посварилися з французами, розпочалася франко-пруська війна 1870-1871 років, і невдасі нашому пощастило. Попри слабкий зір, що звільняв його від призову, його взяли до війська, куди він записався добровольцем.
По війні наш герой демобілізувався та знову опинився на роздоріжжі - в переможній, але мирній Німеччині йому знову не було гідної роботи та зарплати. Він засумував, і тут доля зглянулася над ним. Як це часто трапляється, доля прийняла образ жінки - в цьому випадку лікаревої дружини на довжелезне ім'я Емма Жозефіна Адельфіна Фрац.
11 грудня 1872 року доктору виповнилося 28, і кохана Емма подарувала йому потужний мікроскоп. Той лишень раз заглянув у об'єктив - і пропав. Від мікроскопу він більше не відходив, будь-які спроби здобути приватну практику та пацієнтів покинув і з головою поринув у мікроскопічний світ, а для дослідів завів удома цілу армію білих мишей.
І таки видивився там дещо! - сибірку, а ще збудника туберкульозу та Нобелівську премію за відкриття останнього, який на той час вбивав більше людей у світі, ніж будь-що інше та решта мікробів, взятих разом.
Так і назвали ту паличку, що її лікар роздивився саме 24 березня (1882) на його честь - паличка Коха.
Емма ж такої або іншої слави не зажила. Ба більше! - коли лікареві виповнилося 50, він несамовито закохався в деяку 17-річну Хедвігу Фрайберг, а з Еммою розлучився, ось так. Та й "нобелівку" йому дали в 1905 році - вже за нової дружини (а за Емми премії ще навіть не існувало).
Хедвіга, до речі, також відіграла свою доленосну роль у житті науковця. Вона супроводжувала Коха у всіх його подорожах світом, а ті подорожі були не абищо: на завдання німецького уряду він шукав у Африці збудника холєри - шукав і знайшов. Так, саме він, у супроводі безтямно коханої Хедвіги виявив холєроного вібріона, а головне - довів, що той і є radix malorum, корінь зла. Коли те саме та років на 30 раніше зробив один італієць, дехто Пачіні, йому не повірили через панівну думку про поширення холєри через "міазми", повітряним шляхом.
Хтозна, чи не сталося те відриття для людства та Пачіні раніше, якби поруч була така сама кохана та закохана жінка?
...ви уважніше дивіться на свою кохану. В її солодких руцях абсолютно може бути ваша доля, а оця посмішка соковитих рожевих губ... - чи ж то не доля вам посміхається?
24.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2018
автор: Максим Тарасівський