Всім нам, мабуть, бракує трохи віри
Минуть роки, мине і все життя,
А ми будуєм стіни недовіри
Й самі руйнуєм своє майбуття.
Усім, мабуть, бракує трохи мрії
Дорослі вже, не віримо в казки
Шукаємо лише свої стихії
Й звичайні ми протоптуєм стежки.
А якби хтось ще дав шматочок щастя
Під цим ми словом розумієм все
Його б прийняли ми, немов причастя
Та хто його нам, люди, принесе?
Бракує кілька крапель нам надії
Боролися б, не покладали рук
Ми ж нарікаєм, що всі лиходії
Й живем в полоні у своїх лиш мук.
Бракує, люди, нам також любові
Так часто розбиваємо серця
І двері ми до них ставим дубові
Так швидко перетворимось в мерця.
Так часто, люди, нам чогось бракує
І відповідь на все у нас одна
Ніхто того, що має не цінує
Такими темпами чекає нас труна.
Без цього бо зазнає людство краху
Й назавжди зникне наш щасливий сміх
І світ буде, немов у фільмі жахів
Здаватися тепер найбільший гріх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784083
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.03.2018
автор: Кароліна Дар