Давайте знімемо з обличчя зиму!
А сонечко- в силоньку входить весняне..
Розкидує бризками – вір, чи не вір,
Загадуй свої заповітні бажання,
Буяє проміннями сонячний вир!
Бажання... в душі стугонить передзвоном,
Бажанням б'є в скроні одвічний набат:
Молитвою серця, намоленим болем,
Ім'ям неповернених долею втрат –
Бажання у небо намолені линуть
(І, тане від них вже набридливий сніг),
І видихнув світ: порятуй Україну!
Мій Боже, одну Перемогу – на всіх!
І просить душа у небес і у Бога
Одне на вустах – і є справжнє, то –мир!
Не мінський, в зелених котрий коридорах,
А чесний, по-справжньому сильний, міцний.
Давайте ж, знімемо з обличчя зиму,
І впустиму усміхнену весну!
Не вартий жодної дитячої сльозини,
Той, хто війну затіяв зловісну!
Давайте, кригу знімемо із серця,
А з нею- заздрощі і залишки журби!
І в змерзлім серці ластівка знайдеться,
І проліски розквітнуть голубі.
Давай запросимо до себе пам'ять,...
На каву, на гостину, просто так!
І просто, що ми-люди, пригадаєм,
а значить-все у наших є руках!
Давайте, знімемо з обличчя зиму...
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2018
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)