По планеті гуляє час.
Де ступає його нога –
Там і попіл росте в стогах,
І лунає нетлінний вальс.
Вельми пильний це спостерігач
І за бабченням наших батьків,
І за тим, як на зріст малюків
Сипле роки клепсидри рогач.
Ох, як швидко ж вони ростуть...
А як речі втрачають тон...
Це усе – гутаперчива ртуть,
Із епох, що течуть в унісон.
Де бодай би найменша річ,
Що у прадідів грілась руках?
Розчинилась у плині сторіч.
І забула сказати: «Ах...»
Чи, можливо, таки збереглась?
Прикрашає родинний музей.
Що̀ сіянню фамільних прикрас
До снаги донести до дітей?
Ми ж самі – насіння прабатьків,
Прабатьків, що аморфні для нас.
Ми є доказом руху віків,
І вагомий ще доказ – парнас.
22 березня 2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783850
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.03.2018
автор: DIaMONd88