Не торкай мого болю, благаю...
Над садами застигла весна.
Як доходиш уперше до краю,
то, здається, спасіння нема.
Днів з десяток ще треба заждати -
у бруньках розговіється світ.
Не питайся ні часу, ні дати,
коли зможу знайтись на отвіт.
Запливає у вікна безсоння.
Ох укотре ж, укотре! Нехай...
Болю мого невільне бездоння,
я молю, не торкай...
18.03.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783801
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2018
автор: Леся Геник