За велич й надбання минулим літам
Всю шану й повагу я жінці віддам.
Бо жінка – чарівна Богиня земна,
Кохання, натхнення і згусток добра.
Щоб продовження дати нашим родам,
Через чари її пішов з раю Адам.
В битвах за неї наносили рани.
За вроду жіночу точилися драми…
Жінки надихали бійців до звитяг
На захист їх гордо підносили стяг.
Бо жінка – це мати, життя і сім’я,
Полум’я серця, і родини ім’я.
Святе материнство, щастя від Бога.
Жінка - продовження роду людського.
Вона – немов мрія, що в пісню пливе.
У кожній із них Афродіта живе.
І Євина мудрість, загадковість, краса…
Ніколи в ній сонця тепло не згаса.
Бо жінка – це ніжність, цілунку вогонь.
Цілющі й звабливі обійми долонь.
Як сяйво перлини,... квітуча Весна,
Оспівана світом жіноча краса.
У пісні й поемі живіть кожну мить.
Нехай вам Богині в усьому щастить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2018
автор: Любов Таборовець