Я стану пташкою колись
і прилечу туди уранці,
де мрії так і не збулись,
де пахли яблука в альтанці.
Крильми припаду до вікна
сіренька пташечка несміла.
У тім була моя вина,
що звить гніздечко не зуміла.
Грудьми припаду до вікна,
аж заболить мені серденько.
Якби сказать могла: це - я,
тая пташиночка маленька.
Якби сказать могла: впусти,
погомонім собі любенько.
Та чомсь не знають слів птахи,
лише співають жалібненько.
Хто винен? Я, а може ти?
недолюбив... недолюбила...
Та не говорять слів птахи
злітають ввись й складають крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2018
автор: ОксМаксКорабель