Такий кумедний, милий, геть кудлатий,
Маленький песик сторожує хату.
Весь Божий день один, зовсім без розваг--
На ланцюгу: бо господар так забаг.
Щодень в дворі -- і в спеку, і у холод.
Не раз оте маля й відчуло голод...
Все то дарма — життя таке собаче.
Біда, що світа білого не бачить.
Лиш скавучить, біднятко, то змовкає,
То знову: « Гав-гав!»-- й важко так зітхає.
Кудлату голову кладе на лапки,
Підстрибне раз чи два -- і знову гавка.
А ввечері хазяїн милостиво
Пісної юшки всипле дратівливо.
Вилизавши миску, песик до зорі
Гайда чимдуж гацати нею у дворі,
Поки не вийде злий господар з хати
І не почне собачці докоряти.
І знову скука: нічим забавлятись.
А як малечі хочеться погратись!
Він жально плаче: «Добре б мати друзів,
Бо хочеться ганяти з кимось в лузі».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783396
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2018
автор: Valentyna_S