Мені видається, що швидкість з якою ми падаємо - змінюється.
Все сповільнюється, і температура падає, і я біжу. До болю під ребром.
Біль - бажаніша сутність, ніж думки про тебе. Я не так часто згадую. Нас.
Я старанно занурююся в темряву, розбиваючи усі тьмяні кіптяві ліхтарі
З одним лиш бажанням - щоб зникли усі твої хисткі тіні навколо мене.
Хай навіть доведеться навпомацки бродити в сірій в'язкості до скону.
Світ з тонкими гіпсокартонними стінами безупинно стирається об мене.
Оболонка так зношується, що стає напівпрозорою. І моя сутність зникає,
Вивітрюється, як парфуми з недбало залишеної на столі відкритої коробки.
Скільки пройшло часу від точки неповернення? Від тих моїх-наших снів?
Від місця, яке згубилося в спогадах. Яке вже не знайти. Від бісових друзок
Бісового чужого Ксанаду. Скільки пройшло твоїх усмішок з того часу?
Все це відчувається не як щось пекуче і нестерпне. Як же це описати?
Знаєш, коли знімаєш каблучку з безіменного пальця, яку довго-довго носив.
Що аж перестав помічати вагу. Відчуваєш, що щось не так. Та що - не знаєш.
Моє серце стало набагато вразливішим. Але водночас - і жорстокішим.
І я більш не чую чужого страждання, потопаючи у своєму власному.
Егоїстично-хворобливе бажання мучитися тобою. А час давно вже вийшов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783329
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2018
автор: Rumbambar