Наскрізно вірити в голос
квапливих вітрів.
Хтось оживив мої кисті,
до неба підвівши поволі.
Довго повзуть міжребер’ям
хвостаті уламки весни.
Вляжуться на животі.
Чекатимуть довго
дому, якого немає,
міста, в якому є всі.
Хтось розвернув в очі
сонце. Вкотре стерплю,
як сніги. Вибрані з
пазухи люди вже порозходяться
врешті. Добре було пам’ятати
кожного на лице, добре
було востаннє
кожному щось сказати.
Нас забувають
зовні, нехтують імена.
Вітер кричить крізь голос,
наче зриває стіни.
Завтра розкину светри,
випрані затемна.
Завтра себе поверну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783236
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.03.2018
автор: Іванна Шкромида