злякати криком віщі сни,
зламати бісу гнуті роги,
спинивши шепіт застороги
застряглої в льодах весни,
втекти від гострої коси
і щезнути з радарів бога…
тепер на різних полюсах
правічний страх та сміх прозріння,
і в крицю проросте коріння,
попри слова, що вже як прах,
попри шляхи в кривих хрестах,
попри криниці в срібній піні…
так, наче в перший день творіння,
вібрують молоді зірки,
снують крилаті лайдаки,
шукають втікача – соромця,
їм палить крила дике сонце,
їх носить вітер, що сміття…
не озирайся, - скам’янієш,
з тих меж немає вороття,
здираєш маску каяття,
впокорюєш цибату тінь,
докупи ліпиш з янем інь_
_в пустелі білій зерна засієш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782897
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.03.2018
автор: Ки Ба 1