неодмінно й одразу,
тільки знайдеш між каміння алмаз –
приходить оцінник алмазів…
і йому не важать оди
хвалебні твої,
ні рубаї –
у нього власні підходи
і вивірені критерії
під землею – алмази, на небі – зірки:
у нього з ними прямі містичні зв`язки
він усе про алмази знає,
абсолютної
довершеності шукає
…у нього ніздря
напружена – як тятива,
у нього руки
дрібно тремтять і вуста
гублять окремі слова:
моя красота...
абсолютна… довершена чистота…
тривожна ніздря, як тятива лука:
…страсть і мука…
сторожко і обережно вощані пальці
беруть алмаз – наче крихке яйце-райце,
мовби там, у твердому прозорому камінці –
серце Всесвіту і власне його серце
опускають ніжно в чисту джерельну воду,
наче в купіль магічний наре́чену молоду –
зникає алмаз, прозоріший води,
оцінник вдоволено крекче і мружиться з насолоди
трепетно і обачно
возносить алмаз вище лиця –
до сонця
і, зупинивши подих,
довго прискіпливо дивиться –
вдивляється…
…як підбите крило, ослабнувши, опада рука:
у чистоті – мікроскопічна графітова домішка…
і втрачає оцінник
будь-який інтерес до оціненого алмазу –
і так щоразу:
непробивна
споконвічна стіна –
на Землі досконалість не абсолютна
просто:
99 і 9 десятих –
це дуже багато,
але не 100…
17.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782710
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.03.2018
автор: Валя Савелюк