На обличчі посмішка легкістю сяє,
А в душі дикий холод серце проймає.
Біль пронизує вовком, так виє,
Що здається мить і скрутить шию.
Але ж ти людина повинна терпіти,
Але ж ти жінка і не можна жалітись.
Світ не цікавить тво́ї бажання,
Чи негаразди, переживання.
Ти повинна підняти голову сміло,
І впевненим кроком нести своє тіло.
Бути завжди щаслива й вродлива,
Людям не треба сліз твоїх злива.
Раптом зривається крик: "Я не сталева!"
І вмить випускаєш назовні ти лева.
"Досить грати!" - знімаєш всі маски.
Чекаєш світла і миті ласки.
Навколишні скажуть: "Це драма дешева,
Збожеволіла ще одна королева!"
І витреш сльози посмішка сяє,
Знов королева й ти оживаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782669
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2018
автор: Наталія Мосійчук