Які ж ми буваємо сліпі! Ми ховаємось в шкарлупі власних бачень, обтягнутими тугим латексом власного світу, ця приємна збоченість руйнує все довкола під час того, як ми отримуємо оргазм за оргазмом від нашої безпеки...уявної безпеки...від приторності переконань, що вїлись мало не в кожну клітину. Ми захлинаємось уявним щастям та задоволенням.
Чим більше ми продовжуємо ховатись, тим більше світ намагається проткнутись крізь заплямовані стінки з криком " ну... куди ж ти?!" .
Натомість все глибше ми продовжуємо провалюватись в місце, яке лише в фізіологічних випадках асоціюють з прекрасним.
Нещадно захлинаючись власним егоцентризмом. Прибиваючи вщент прояви любих залишків волі чи свідомості нещадним білим пилом, що можливо і відкриває нам нові світи та лише ті, від яких ми самі свідомо відмовились...і нічого більше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2018
автор: Міра Ковальчук