А ти собі раненько встань,
Без передчасних запита́нь,
І з радістю, без суєти,
Запашної кави завари.
Та вийди з хати у свій двір,
Наповни груди вранішнім повітрям
І спробуй нагострити зір,
Щоб споглядати перше сонячне проміння.
Гарячого напою два ковтки зроби.
Та заплющ очі. Гли́боко вдихни.
І насолоджуйся цією миттю простоти.
Голову припідніми угору,
Влови світа́нкову вологу,
Що сочиться пахучо із трави,
І радісні ти носу принеси дари,
Та ротом їх повільно відпусти.
І, немовби статуя завмри,
Та відчуй божественне блаженство:
Неначе всіх світів ти верховенство.
Невже для щастя мало так потрібно?
Всього лиш чашка кави, сонце в небокраї.
А відчуття, немов у короля подібні.
І навіщо нам гірське повітря Гімалаїв?
[b]ℬℭ[/b]
[i]09.03.2018[/i]
[b]K Λ Е О Δ О Р[/b]
[b]Вірш №13[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782476
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.03.2018
автор: K Λ Е О Δ О Р