Мережила, мережила долю серед степу
Шукала квітку в згоренім саду.
Кохала і не бачила, що квітку
Я більше в попелищі не знайду.
Яка ж ця квітка була пречудова,
Пелюсточки гойдались вітерцем.
Тягнулись в росяні гаї ранкові,
Наповнювались серце чебрецем
А зараз тільки спомин про цвітіння.
І лиш вугілля руку попелить
І знову дощ на згарищі довкілля
Затушує останні іскри вмить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2018
автор: Надія Тополя