Козарлюги вже досить мовчати,
Вирвіть з серця свойого ману.
Із колін вам брати пора встати,
Несе жайвір крилатий весну.
Мої внуки не будуть рабами,
Поки я на цім світі живий.
Буду словом боротись з ж.дами,
Доки в венах запал вольовий.
Волю, мрію, мету свою й гідність,
Моїх прагнень душевну цноту.
Наполегливість... як необхідність,
На алтар, як пожертву кладу.
Моя Рідна Велична Вкраїно,
Просинайся Кохана від сну.
Моя Красна у лузі Калино,
Для тебе, як зоря спалахну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2018
автор: Миколай Волиняк