Ще не всю вчорашню колисанку
Виколихав вітер на своїх гребенях,
А вже сонях з самісінького ранку
Встиг заплутатись в сонячнім промінні.
Заховало сонце в рукави усмішку,
Дивлячись на борсання малого.
Як би пригорнуть його
зовсім-зовсім трішки,
Та лише торкнувся личка золотого.
Причесав чуприну сонях малий в полі,
І підняв у небо чорні оченятка.
Як же захотілось тут же, серед поля,
Бути дуже схожим на рідного татка!
Бути таким дужим, і великим стати,
З високості неба на усіх глядіти.
А як прийде вечір, разом з своїм татом
Він замружить очі й смачно буде спати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782293
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.03.2018
автор: Valentyna_S