Розмріявся вечір про свій вернісаж,
Де б в центрі уваги був власний пейзаж.
Хоч в нього палітра багата на фарби,
Йому імпонують прибляклі лиш барви.
Він місяць на небі малює жовтеньким,
Якісь іще тіні наносить чорненькі,
Фантоми будинків, примари дерев…
(Для жвавості спектри іще підбере)
Праворуч виводить лілові заграви…
Як же художнику хочеться слави!
Всю сірість розбавив він цятками--
Розбіглись вони, мов маленькі телятка,
В густій, з павутинням небесній площині--
Багата уява в аматора нині.
Дивиться маляр на свою імпресію.
-- Додати ще треба хоч трохи експресії,-
Мудрує наш вечір. Та який епатаж!
На картині-- портрет, а не пейзаж!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782205
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 14.03.2018
автор: Valentyna_S