Я в друзі не для всіх годжуся,
Гріхів ж бо маю цілий міх,
Вже знизу шви на ньому рвуться,
А я лиш плачу знов крізь сміх.
Не ваші кубики з шістками,
Не ваш джекпот я або приз,
Не спільний в нас театр з ролями,
Та й не виходжу я на біс.
Я вмію раз лишень дружити,
Але надовго, на роки…
Здається, вмію і любити
І теж, здається, на віки.
Як не було би серцю важко,
Та розлучався вже не раз
Я з тими, кого доля вперто,
В життя вшивала повсякчас.
Укотре, згадую в неробстві,
Всіх тих минувших у житті,
Що не зостались навіть в оці,
Не те, щоб пам`яттю в душі.
І я для них така ж миттєвість,
Така лиш тінь в сумних очах,
Що впала на чужу місцевість
У випадкових сірих снах.
Тому я часто вибачаюсь
І розлучаюся з людьми,
Що переходять ненароком
Моєї доленьки шляхи.
Життя не вічне…Але доля
Залишить поряд тільки тих,
З ким подружитися серцями,
Я не вагаючись все ж встиг.
Всі інші просто вибачайте -
Я вам не ворог…Хоч й не друг,
Живіть, радійте та кохайте,
Не випускайте щастя з рук!
Стовідсотково в житті будуть,
З такими ж кредо, як у вас,
Знайомі, друзі, що збудують,
Стосунків справжніх вам палац.
І буде затишно вам в ньому,
Допоки дружба не втече…
Та ви не дорікнете в цьому,
На жаль, чи щастя, знов мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2018
автор: Ярослав Ланьо