Переконався давно що дні бувають
Як краплі крові із смертельної рани,
А тижні зловтішно немов споглядають
Як тікають вони у безмежні храми.
Розумію, що моя суть – одинокість,
Делікатність ціную в собі Голосу,
Адже править бал у житті не жорстокість,
А служіння навіть собі без пафосу.
Храм, який збудував у собі за життя,
Прикрасив малюнок величний на брамі –
Я робив ретельно його саме в ті дні,
Коли їх рахував як смертельні рани.
12.03.2018
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781821
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.03.2018
автор: Левчишин Віктор