Чого ж вам на планеті не живеться
В добрі і мирі, в райдузі весняній.
Чому ж країна на шматочки рветься,
А ви все ділите сорочки полотняні.
Вже все забрали: газ, бензин і воду,
Повітрю скоро виставите ціну.
Чому ж ви не питаючи в народу
Обновки шиєте з прозорого ватіну.
Оголену, розхрістану, розбиту,
В руїнах і в диму пожарищ.
Оце ви так умієте любити
Замість садів - зіяє купа згарищ .
Який хазяїн може спопелити
Все краще, що було омрієне роками.
А потім іще красти і дурити
В своїх дітей, своїми же руками.
Хіба дано вам два віки прожити,
Чи може ви повірили в безсмертя.
За що ж народ так можна не любити-
Не проявити навіть милосердя.
За ваші алчні похоті і зраду.
За долі понівечені й каліцтво.
Всі матері з прокльонами на владу
В шеренгу стануть за своє сирітство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781645
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.03.2018
автор: Надія Тополя