Так до гітари тягнеться душа.
Немов її волосся гладиш струни.
Деталь нова і найсуттєвіша.
Каблук, і гриф, якісь забуті луни.
Не тріщина і не об щось удар,
Це просто знак, що довго так мовчала.
Тобі ночами голосно кричала:
Зіграй собі. Гітара – це ж бунтар …
На ній такій солодких од не грають,
Буває, що хриплять, буває, лають,
Як є за що, мовчазний і безглуздий світ.
Як призвичаїшся, вона такого витворяє,
Що перескакує кимось встановлений ліміт …
Вона у собі вже нічого не ховає,
І проганяє марнославство з-під воріт.
Бунтарством врізнобіч, не цілячись, стріляє …
Це проза. Це не лицемірний хіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2018
автор: Дружня рука