Джузеппе Верді, Травіата (Пропаща) : Дія 2, сцени 6 і 7

Сцена  шоста
Віолетта,  потім  Анніна,  пізніше  Альфред

ВІОЛЕТТА
Силу  твою  дай,  Боже!
(сідає,  пише,  потім  потрясає  дзвіночком)

АННІНА
Кликали,  пані?

ВІОЛЕТТА
Так!  Ти  віднесеш  цей  лист  негайно.

АННІНА
(дивиться  на  лист  зі  здивуванням)
Ах!

ВІОЛЕТТА
Таємно.  Йди  скоріше.
(Анніна  виходить)
Час  вже  йому  писати!
Що  я  скажу?    Хто  дасть  мені  відвагу!
(пише,  потім  запечатує)

АЛЬФРЕД
(входячи)
Це  що?

ВІОЛЕТТА
(ховаючи  лист)
Пусте.

АЛЬФРЕД
Писала?

ВІОЛЕТТА
(збентежена)
Так...Ні...

АЛЬФРЕД
Якась  тривога!  Кому  писала?

ВІОЛЕТТА
Тобі.

АЛЬФРЕД
Дай  почитаю.

ВІОЛЕТТА
Ні,  не  зараз.

АЛЬФРЕД
Не  гнівися.  Чогось  я  неспокійний.

ВІОЛЕТТА
(піднімаючись)
Чого?

АЛЬФРЕД
Батько  приїхав.

ВІОЛЕТТА
Зустрічались?

АЛЬФРЕД
Ах,  ні!  Суворий  лист  мені  залишив.
Але  чекаю.  Він  тебе  теж  полюбить.  

ВІОЛЕТТА
(ще  більш  схвильована)
Щоб  він  не  здивувався,
ти  дозволь  мені  вийти.  Сам  все  скажеш.
(ледь  стримує  плач)
Йому  до  ніг  я  упаду...    нас  розвести
не  схоче  він...  Будем  щасливі
(будем  щасливі),
адже  кохаєш  (кохаєш),  Альфреде,
(кохаєш).  Чи  не  правда?
Кохаєш,  Альфреде,  кохаєш,  Альфреде.  
Чи  не  правда?

АЛЬФРЕД
Безмежно!    Чом  же  плачеш?

ВІОЛЕТТА
Дають  полегшення  ці  сльози...  Я  вже  спокійна.
(стримуючись)
Ти  бачиш?  Посміхаюсь.
Ти  бачиш?  Я  вже  спокійна.
Посміхаюсь.
Буду  там,  між  квіток,  з  тобою  вічно.
Вічно,  вічно  з  тобою  я.
Тож  ти  кохай  так,  як  я  тебе  кохаю.
Тож  ти  кохай,  як  я  кохаю.
Як  кохаю.
Прощай  же!
(вибігає  в  сад)

Сцена  сьома
Альфред,  потім  Жозеф,  потім  тимчасово  посередник.

АЛЬФРЕД
Ах!  Лиш  моїм  коханням  живе  це  серце!
(сідає,  бере  навмання  якусь  книжку,  трохи  читає.  
Тоді  піднімається  і  дивиться  на  годинник,  що  стоїть  над  каміном)
Час  пізній.  Мабуть  сьогодні
мій  батько  вже  не  прийде.

ЖОЗЕФ
(входить  поспіхом)
Відбула  наша  пані  –
її  бричка  чекала.  Десь  по  паризькій
дорозі  уже  мчиться.  Анніна  також
раніш  від  неї  зникла.

АЛЬФРЕД
Мовчи.  Я  знаю.

ЖОЗЕФ
(Що  знає  він?)
(виходить)

АЛЬФРЕД
Можливо  поспішає
свого  майна  позбутися...  Анніна
спинить  її.
(вдалині  видно  батька,  котрий  
перетинає  сад)
Чую,  в  саду  хтось  ходить!
Хто  там?
(хоче  вийти)

ПОСЕРЕДНИК
(у  дверях)
Це  Ви  пан  Жермон?

АЛЬФРЕД
Так,  я.

ПОСЕРЕДНИК
Юна  пані
у  бричці,  котру  зустрів  тут  поряд,
для  Вас  цей  лист  прислала.    
(дає  лист  для  Альфреда,  отримує  декілька  монет  і  виходить)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781430
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.03.2018
автор: Валерій Яковчук