[b][i][color="#690f0f"]Життя, як свіча... Відгорить і за обрієм згасне
Залишивши слід у серцях і на рідній землі.
І все, що було... а було ж - і сумне...і прекрасне,
Розтане як день в невблаганній, вечірній імлі.
Життя, як свіча, що стікає неквапно додолу,
Та світлом своїм зореніє вона не дарма.
А скільки сердець ця свіча зігріває довкола
І поряд з людьми зігрівається серцем сама.
Життя, як свіча... Та не можна безслідно згоріти,
Даруйте тепло, бо не треба у душах зими...
І дуже шкодА, якщо хтось це тепло не помітив,
І поруч пройшов, загорнувшись у морок пітьми.
Життя, як свіча... Хай горить якнайдовше цей вогник,
Наповнять життя невичЕрпної сили струмки.
Нехай поміж круч пропливає життя, наче човник.
І власна свіча зореніє ще довгі роки...[color="#690f0f"][/color][/color][/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781426
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.03.2018
автор: Любов Іванова