. .

Непокірне  море  
Бурлить.  
Гонить  хвилі
На  скелі  і  кручі.  
А  в  тім  морі
Човник  тремтить.  
Вже  без  весел
і  без  парусів.  

В  тім  човні
Ледь  живі
Дві  душі.  
Затамовані  
Голодом  й  спрагою.  
Без  надії  уже
І  без  віри.  
Їх  серця
Вже  не  б'ються
Відвагою.  

Сірі  очі  
На  сірих  обличчях,
Враз  побачили
Наче  у  сні,
Десь  далеко
Обриси  берега.  
"Ми  врятовані,
Ми  живі!!"  -  
Промайнуло
У  них  в  голові.  

І  зібравши  
Всі  залишки  сил,
Погребли  
В  тім  керунку
Руками.  
І  дістались  таки  
Берегів.  
Хоч  і  руки  всі  
Вкрили  рани.  

Та  зійшовши  
На  берег,
Пішли,
Кожен  напрямом  своїм.  
Порізно.  
Враз  зробилися
зовсім  чужі.  
Попрощалися
Тихо  і  боязко.  
Й  розійшлись  
Хто  куди.  

І  дороги  їх
Вже  не  зійдуться.  
Їхній  човен  
Давно  вже  згнив.
Все  що  було,
Давно  забулося.  
Навіть  море  
Час  осушив.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2018
автор: Fagotyst