Роздерті клапті часу й простору посипались в нікуди.
Що міг зробити ще заради втрачених очей?!
Можливість побувати всюди.
Все перекреслив світом двох її ночей.
Все зруйнував. Міста. Цілі світи.
Щезають в прірві часу траси і мости.
Бо не дозволено було зайти.
У час немов у браму увійти …
Її забрати там, де їй належить.
І понести в далекий невідомий світ.
Його усе це не бентежить.
Йому байдуже. Життя як екскурсійний хіт …
Зробив з минулого комусь майбутнє.
Зробив з майбутнього чиєсь тепер.
Саме ж тепер в цю мить відсутнє.
Ото біда. Бо час помер.
В очах її немає страху.
Ми повертаємось назад.
Дві ночі. І за них на плаху.
Середньовіччя не пробачить нас.
Ми повертаємо украдений вам час.
Несіть назад зруйновані всі ваші мрії.
У серці не лишається образ.
Злітають душі. В котрий уже раз …
Пробачення. Знову повернення в минуле.
Чи не набридло вже це вам?
Невже ви вкотре в сум’ятті забули,
Що час не перешкода нам …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2018
автор: Дружня рука