коли ти не прийшов, і ще і ще раз,
я подумала: може, варто нам познайомитись
і мені запросити тебе…
коли лягала в холодне ліжко,
я подумала: який чудовий привід
відчути тебе через твою відсутність
уявляю відблиски в твоїх очах –
той цілий світ, який я принесу тобі у собі
обожнюю твої губи – то тисячі поцілунків,
розсіяних у просторі моєї чуттєвості
як добре, що ми не слухали музику удвох,
але я знаю твої уподобання –
ти даруєш мені мелодію,
а я тобі - слух
а буде добре і тоді,
коли ми будемо слухати разом,
тоді даруватимемо один одному
думки і посмішки
це обов’язково буде так
я чомусь думаю, що твоє тіло
виявиться для мене незвичним,
і мій подив, навіть ніяковість
мене бентежать і збуджують…
саме вони
так ніколи не було –
рушаться кордони і обмеження уяви
так мало статися
ти будеш схвильований і розгублений,
тому я зможу тебе пестити, як завгодно,
поки ти не відчуєш мене
тоді дозволиш доторкнутись до твоєї сили
з того часу смерть
здаватиметься мені дитячою грою,
бо всі ж у коханні безсмертні
повертайся до мене
і наші мандри, нарешті, розпочнуться
© Олена Зінченко 06.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2018
автор: Zinthenko Olena