***
Я не ховаю себе, тебе чи нас,
І посмішку в люту страшну годину,
Життя - це клубочок з полів і трас,
А я в них так лину, безмежно лину.
Ти знаєш, яка ця трава в ногах?
Як довга вона проростала й билась!
Із крихтами променів нищила страх,
Щоб ми біля неї колись опинились.
Щоб сірий асфальт не спікав нам п'ят,
І було по чому іти за руки,
Щоб серце твоє - не пустий сурогат,
Не билось у відчаї крізь ніжні груди...
І важко, і страшно - хочеться в небо,
Хтось падає ламко, а хтось не рушає,
І тільки ховатись немає потреби,
Згадай цю траву, вона проростає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780695
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2018
автор: Невідомська Вікторія