Ти не багато в мене вкрав,
Та то було моє.
Тобі байдужі очі тих, кого ти обікрав
І хто, можливо, гірко сльози ллє.
А жінка та, що збожеволіти могла
Від місяців украдених надій,
І що дитині на пальтечко берегла,
Та ти не думаєш про те, бо ти – злодій!
Для тебе гроші ці пусті, легкі, безликі,
І пустотою ти ковзнеш по фото в портмоне,
Де ще не згасла посмішка, тобою покалічена,
Де ще тепло людини вкраденої є.
Мені найгірше цю хвилину відчувати
Я бридюся тобою, Homo Sapiens.
А чи доводилося тобі матір обіймати,
І чи життя для тебе має якийсь сенс?
Дивлюся на людей – святкові, заклопотані,
А в серці гніт – десь ти між ними є.
І вас багато ж, цих мисливців за гіркотою,
Брудна рука яких до серця дістає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780605
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Лариса Чорноус