Коли втрачаєш щось буденне й звичне,
Здавалось, те, що буде біля тебе вічно,
То спомини зрадливою жагою,
Б’ють в саме серце, б’ють тебе до болю.
І нащо чути про «етапи горя»,
Що буде краще, звикнишся з журбою.
Можливо й буде… Тільки не для тебе.
Забути як, що хтось злетів до неба?
Ти звикнеш бути сильною й черствою,
Й не думати, де взять того спокою.
Віднині і назавжди будеш ти
Сама своїм спокоєм навіки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780515
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Юна Лана