Крізь сиру і вологу землю
Пробивається паросток
Від вітрів не захищений
Та від сонця обпалений
Та стеблинка суха і тонесенька
Ось обірветься чи зігнеться
Як мала сиротинка-дитиночка
До життя, як до матері рветься
Та незламана стеблина і сильна
Вже бутончик на ньому з'являється
Як народження нової людини
Так і квітка навесні розквітає
Розкриває свої оченятка
І листочками до сонечка тягнеться
Це життя лише починається
Головне, щоб воно не зів'януло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780472
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.03.2018
автор: Miriamina