Ще сонце тепло пригрівало -
Та день тихенько догоряв.
Але було його замало
І наш Василик добре знав,
Що в травах десь курча блукало
І він не всіх їх позбирав.
Що ще стоять бички у полі,
Припнуті там, де три тополі.
Потрібно ще нарвати гички
І бур'яну для тих кролів.
Тож взяв ряденце й рукавички
І за кропивою побрів.
Робота ця зайшла у звичку -
Та й тато вдосвіта велів.
І всім було на те плювати,
Що може Вася відчувати.
-Потрібно, Васю, працювати. -
Казала мачуха не раз.
-Ти робиш для своєї хати
Й не може бути тут образ
І буде хто допомагати?!
Ти маєш вільний на це час.
Бо Вітя в нас глядить дитину -
Маленьку дівчинку Аліну.
І Вітя взяв собі сестричку
Й до діток гратися пішов.
Там посадив її в пісочку
І цілий день отак пройшов.
Вона ще зовсім невеличка
Й не може бути тут розмов.
Комусь потрібно ж доглядати,
Тай на роботі наша мати.
Хоча й живуть у одній хаті,
Де батько, мачуха й сетра.
Синок у мачухи пихатий -
Його аж зверхність розпира.
Той захисту дарма шукати,
Для пасинка - не та пора.
Така вже доля не проста,
Коли в сім'ї ти - сирота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780400
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2018
автор: Ольга Калина