Весна помилилась, й пішла не туди,
Затрималась дівчина в землях південних,
Вселяла квітками поля і сади,
Чекали її в Україні даремно.
Весна заблукала й зраділа Зима,
І справжнє своє показала обличчя,
Що совісті зовсім у неї нема,
Була б її воля – лишилась навічно.
До ранку зі снігу мостила мури,
Морозом скріпляла своє будівництво,
Та сонечко глянути вийшло згори,
І розпочало вже своє власне слідство.
Чому хуртовина гуляє в містах,
І вся потопає в снігах Україна?
І де заблукала Весна по світах,
Коли їй накреслено шлях погодинно?
І сонячний промінь упав на сніги,
На мури будовані з криги та вітру,
Скривилась Зима, захитались ваги
На сторону світла. Прогрілось повітря.
І знайдена Сонцем Весна припливла
На човнику з моря, з країни на Півдні,
І стільки з собою тепла принесла,
Що дії Зими припинила огидні.
Розтанули мури,а пишні сніги
Втекли до річок і підземних родовищ,
Мороз - посіпака свій чобіт з ноги
Згубив, до північних втікаючи сховищ.
Все стало на світі на місце своє,
Бо Сонце з Землею тримає угоду,
І зміну пір року нам не зіпсує
Ніким не розгадана примха погоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780219
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.03.2018
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)